Як декани студентами були…
Posted under: Цікаві інтерв’ю-розповіді деканів про часи їхнього студентства
- +Харченко Олександр Анатолійович декан ФОАЕК
Під час мого студентства було безліч цікавих ситуацій. У моїй групі було багато хлопців після армії, в мене був друг з прізвищем Іванчук, його називали просто Чук, а мене, відповідно, Гек 🙂 І кожна наша лекція починалась з переклички, коли викладачі питали, чи є Чук і Гек, потім групу не перевіряли.
На лекціях, коли хтось засинав, йому малювали очі на повіках, іноді вставляли цигарки в рот, а були й такі, хто встигав навіть підпалити цигарку! Ви тільки можете представити реакцію викладачів від побаченого.
Проте, найцікавіше було у гуртожитку. Жили ми в кімнаті вчотирьох, один із сусідів вирішив раніше піти спати, десь о восьмій годині вечора. На заняття ми ходили на 7.30. Ми вирішили розіграти нашого сусіда, підговоривши увесь поверх (близько 120 чоловік), та відправити його на заняття уночі (це була зима, тому не складно було перевести годинник на декілька годин вперед і думати, що вже ранок)! Домовившись, що коли задзвенить його будильник, весь поверх дружньо йде в умивальник з рушниками, вдаючи, що скоро на заняття.
Задзвенів будильник, ми нібито прокинулись, наш однокурсник також. Сходили в умивальник, і він спустився з 4 поверху і пішов до виходу. Проте двері були зачинені та вахтер спала. Він як порядна людина вирішив не будити чергову та відкрив вікно, щоб вилізти. Тільки закинув ногу, і тут виходить вахтер і питає, куди він направляється? Він відповів, що на заняття. Хвилина тиші…шок вахтера…
Хлопець спитав, котра зараз година? На що жіночка відповіла, що друга година ночі. Від моменту, коли він вийшов з кімнати та повернувся пройшло біля 45 хвилин. Коли хлопець піднявся на четвертий поверх, ми думали, що гуртожиток просто трісне по швах! Адже стояв такий сміх, що це не передати словами.
Кумедною історією був випадок із будівельного загону. Одна дівчинка вирішила схуднути, тому вона не ходила в їдальню ввечері з усіма десь 5 днів. Одного разу було пізно і ми вирішили не їхати в їдальню. Зайшовши до приміщення ми побачили прекрасну картину: дівчина, що нібито худла, сиділа на ліжку з величезним бутербродом із салом! Ось таке схуднення 🙂
Тобто ми не тільки навчалися, а ще й весело проводили наше студентське життя!
- +Пересічний Михайло Іванович декан ФРГТБ
- +Канєва Тетяна Володимирівна в. о. декана ФФБС
- +Гуляєва Наталія Миколаївна декан ФЕМП
- +Осика Віктор Анатолійович декан ФТТП
Моє студентське життя було цікавим та веселим. Було багато цікавих історій як на заняттях, так і у гуртожитку. Навчався я в нашому університеті.
Одного разу на парі хімії ми проводили хімічну реакцію, в результаті якої ми повинні були отримати певну масу порошку, вагу якого знала викладач. Всі метушилися, як завжди, і один хлопець, бігаючи по лабораторії, розсипав порошок, та бігав і ловив його руками. Було дуже весело спостерігати за ним зі сторони.
В гуртожитку ми часто підсипали сіль в чай сусідам. Обливались водою так, що увесь блок «плавав» 🙂
Ми намагалися урізноманітнювати наше студентське життя та брати участь у якомога більшій кількості заходів.
Студентство – час проб і помилок. Це найнепередбачуваніший час у житті! Я навчалася також у нашому рідному університеті, закінчила його в 1984 році.
Одного разу на медицині ми чекали викладача близько 20 хвилин. І вирішили розважитись 🙂 У кабінеті були скелети, і ми одному з них наліпили на лоба папірець з написом типу «до цього мене довела медицина» і написали прізвище студентки, яка була відсутня в той день. Під час переклички ми підняли руку скелету в той момент, коли викладач назвав її прізвище.
Ми довго сміялися 🙂 Але, на жаль, дівчинка отримала двійку…викладач не зрозумів гумору і ледь не образився.
Ще однією кумедною ситуацією була історія після третього курсу, коли ми були повинні їхати на практику в колгосп. Один хлопець не хотів туди їхати та взяв довідку, що він не може їхати в колгосп. Проте хлопці-однокурсники порвали цю довідку на маленькі частинки. Він, не довго думаючи, взяв чистий аркуш паперу та «зібрав пазл» зі своєї довідки. Хлопець приніс таку довідку заступнику декана, яку той також порвав, адже такої довідки йому ще ніхто не приносив 🙂
Не дуже веселим був день для нас, коли ми підклали студенту на стілець кнопки, але на цей стілець сів викладач. Ми віджималися до кінця пари усією групою 🙁
Бажаю й вам не менш веселого студентського життя! Але завжди думайте головою перед тим, як щось робити.
Моє студентське життя проходило в Санкт-Петербурзі. Навпроти нашого гуртожитку знаходився будинок, в якому жили актори театру, який на той час був найкращим в СРСР!
Сама я родом з Гурзуфу, де не було кондитерських, тому під час навчання ми часто навідувались до місцевих кондитерських, де в черзі зустрічались з відомими акторами-сусідами. Ми «познайомились очима», і як виявилось, досить глибоко. Коли я приїхала у рідний Гурзуф, запросивши до себе півгрупи, йдучи на пляж нам назустріч йшли актори з того петербурзького театру та привітались зі мною і спитали, що я тут роблю? Я відповіла, що відпочиваю зі своєю групою. Здивуванням одногрупників не було межі, вони питали, невже я їх знаю? Я відповіла, що, як бачите, знаю.
Одного разу в Санкт-Петербурзі, прогулюючись с друзями, ми зустріли відомого актора Михайла Жарова та Олексія Смірнова (дармоїд Федя з фільму «Операція «И» та інші пригоди Шурика», прим. редактора). Вони кажуть: «Привіт. Гуляєш? Як справи?». Я відповідаю: «Привіт. Все добре». Мої друзі були дуже здивовані.
Найнебезпечнішим випадком в моєму житті був відпочинок у Карелії. Ми поплили на байдарках по озерах, перетнули протоку та навіть не помітили, як заплили кудись, самі не знаючи, куди. В нас не було ні їжі, ні води, ні теплої одежі, хоча було 5-6 градусів тепла. Проплили ми повз дитячу колонію суворого режиму, де подумали, що ми біженці, та освистали нас. Ми не знали, куди пливемо, адже місце, де ми були, складалося з тисячі маленьких островів. Ввечері нас знайшли, розтерли спиртом, до речі, спирт застосовувався тільки ззовні, всередину його ніхто не приймав 🙂
Ще одним курйозним випадком, була ситуація, коли я вперше стала на лижі. Мені це здалося дуже захоплюючим і я поїхала. Їхала, не знаючи куди, і тільки ввечері мене знайшли за 20 км від бази.
А загалом, студентське життя прекрасне, і я знайома з усіма законами гуртожитку 🙂
Мій девіз по життю: «Якщо ви самі собі не допоможете, то вам ніхто не допоможе!»
Мої студентські роки пройшли у Київському торговельно-економічному університеті. За цей період часу відбулась велика кількість цікавих подій та непередбачуваних ситуацій. Так як і сучасні студенти, ми у той час брали активну участь у самодіяльності університету. Я танцював в ансамблі народного танцю «Візерунки», який, до речі, існує і сьогодні у нашому університеті!
Одного разу нам довелося виступати на дуже важливому заході, на XXV з’їзді комуністичної партії України, на який були запрошені почесні делегати різних союзних республік колишнього СРСР. Звичайно ж, до цього свята готувався святковий концерт, у якому брав участь і наш ансамбль. Танець, який називався «Дружба народів», складався із багатьох частин, кожна з яких символізувала якусь союзну республіку, тому танцівники виступали у національних костюмах під національну музику тієї чи іншої країни. Мені випала честь представляти неньку Україну та танцювати гопак. Проте, коли ми вийшли на сцену, почала лунати пісня «Калинка-малинка», яка повинна була зазвучати під час виконання російського танцю. Ми були шоковані, проте не розгубилися та почали танцювати «Калинку-малинку» в українських костюмах! Та ж ситуація повторилась і під час виступу наших колег, коли вони вийшли у російських костюмах і почав звучати «Гопак». До сих пір не зрозуміло, що трапилось зі звукозаписом, проте факт залишається фактом. На щастя, усі гості сприйняли це «на ура», подумавши про такі трансформації як про свідчення дружби України та Росії, про наше споріднення, що українці затанцювали «Калинку-малинку», а росіяни – «Гопак». Після концерту нам особисто подякувала за гарний танець та споріднення народів (не зрозумівши, що це не було заплановано!) тодішній ректор КТЕІ Скірда Тамара Іванівна.
Ще однією, не менш цікавою та захоплюючою, була ситуація, коли я та п’ять моїх друзів вирішили поїхати на вихідні до Москви (на ті часи квиток дуже дешево коштував, не те, що зараз!). У однієї дівчини був брат, який жив у гуртожитку, в якому і ми планували переночувати. Але, на жаль, вільних місць у ньому не було. Це була середина листопаду, у Києві температура досягала +15 градусів. Ми погуляли по Москві та не знаючи, що робити, купили білети до Рязані (там живе моя тітка) та вирушили назустріч пригодам! Приїхавши о другій годині ночі, звичайно ж, тітка була шокована, проте зрозуміла нас, накормила та попросила станцювати українських танців. Наші танці продовжувались до самого ранку 🙂
Зранку на тій же електричці «Берізка» ми приїхали назад у Москву. Проте Москва не дуже радісно «прийняла» нас: випав сніг та температура становила -9 градусів! А ми були одягнені зовсім не по сезону: у кросівках та у легкій одежі! Ми виживали як могли 🙂 Все одно гуляли по Москві, періодично заходили до магазинів, щоб відігрітись, а у вечері сіли на потяг та вирушили до Києва.
Ось такі чудові вихідні ми проводили під час наших студентських років!